Кафедра загальної та неорганічної хімії існує з перших років утворення КПІ. Вона була заснована в 1899 році для забезпечення читання лекцій та проведення лабораторних занять з хімії на всіх чотирьох відділеннях, що були на той час в інституті. Завідуючим та професором кафедри було призначено Михайла Івановича Коновалова.
З першого року роботи на кафедрі М.І.Коновалов увів виконання студентами лабораторних робіт із хімії. Вказівки до виконання лабораторних робіт містили 21 роботу для студентів усіх чотирьох відділень інституту. Але на механічному й інженерному відділеннях виконувалося на шість робіт менше, ніж на хімічному та агрохімічному. Одразу ж кафедра перетворюється і в передовий центр хімічної науки в Росії.
Після смерті М.І.Коновалова у січні 1908 року керівником кафедри загальної та неорганічної хімії стає професор Л.В.Писаржевський, який до того часу працював у Юр’ївському ( тепер м. Тарту, Естонія) університеті.
Із приходом Л.В.Писаржевського науково-дослідні роботи на кафедрі набувають фізико-хімічного спрямування; розвивається хімічна теорія розчинів Д.І.Менделєєва , вивчаються константи рівноваги, теплові ефекти процесів, застосовується електронна теорія будови молекул. Як і М.І.Коновалов, Л.В.Писаржевський залучає до наукової роботи студентів.
Л.В.Писаржевський запровадив для виконання теоретичний курс “Введення в аналітичну хімію”. До програм курсів було включено виконання аналізів руд, стопів металів, силікатів, води і таке інше.
Коноваловські “хімічні розмови” Л.В.Писаржевський перетворює в “хімічний гурток ім. Коновалова”, який стає першою науковою організацією студентів та молодих викладачів. Учасники гуртка на засіданнях читали лекції з нових питань науки, реферати, проводили диспути.
Л.В.Писаржевський був активним борцем проти реакційної політики царського уряду відносно питань вищої школи. Протестуючи проти наступу реакції на передову науку та елементи демократії у вищий школі (право зборів, свободи слова, існування студентських спілок), Л.В.Писаржевський, підтриманий ще шістьма професорами інституту, в березні 1911 року подав у відставку і був звільнений з інституту. Потім він став академіком та організатором інституту фізичної хімії АН України, який носить його ім’я.
У 1911 –1912 роках курс загальної та неорганічної хімії читав професор В.О.Плотников.
Із березня 1912 року за конкурсом на посаду керівника кафедри приходить професор Казанського університету Д.К. Добросердов. Він підтримував традиції, що існували на кафедрі, продовжив дослідження органічних розчинників, яки почав ще в Казані. Викладачами того часу були: Ф.П.Голев, А.В.Уманський, Ф.Ф.Кіркор, І.М.Кукулеско, І.Ф.Пономарьов, А.А.Санін, М.О.Тананаєв, В.О.Ізбеков та інши.
Після жовтневої революції та громадської війни заняття почалися у 1921 році. Навесні 1922 року кафедра реорганізується: на її основі з”являються дві кафедри – кафедра загальної та неорганічної хімії та кафедра аналітичної хімії.
Кафедрою загальної та неорганічної хімії керував за сумісництвом професор В.О.Плотников, кафедрою аналітичної хімії – професор М.О.Тананаєв.
Навесні 1928 року керівником кафедри загальної та неорганічної хімії стає В.О.Ізбеков (1881-1963), який закінчив хімічне відділення Юр’ївського університету (м. Тарту, Естонія).
Наукові роботи В.О.Ізбекова (професор з 1927-го, член-кореспондент АН УРСР з 1939-го року) були продовженням та розвитком ідей В.О.Плотникова в галузі електрохімії неводних розчинів. Видатною роботою В.О.Ізбекова , що мала світовий успіх, було встановлення потенціалів розкладу галогенідів металів у розтопах. Завдяки цим дослідженням уперше було складено ряд напруг металів у розтопах. Важливе місце серед наукових робіт В.О.Ізбекова займає вивчення рідкісних та рідкісноземельних металів. Чудовий методист і блискучий лектор В.О.Ізбеков створює на кафедрі єдину викладацьку школу. У 1930-1940 роках стабілізується викладацький склад, збільшується кількість годин, відведених для вивчення хімії на першому курсі. Для хіміків на неорганічну хімію дається 256 годин (по 128 лекційних і лабораторних годин); для студентів нехімічних спеціальностей – 136 годин ( 68 лекційних та 68 лабораторних) по курсу загальної хімії.
У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) під час перебування КПІ у Ташкенті викладання загальної та неорганічної хімії проводилося на відповідній кафедрі Середньоазіатського індустріального інституту.
Після повернення КПІ до Києва у липні-серпні 1944 року на протязі 2-3 років напруженої роботи викладачі, студенти та допоміжний склад кафедри відбудовують приміщення та господарство кафедри. В той час працюють 10 викладачів, збільшується кількість студентів, розгортається наукова робота.
Із 1960 по 1966 рок кафедру очолює доктор хімічних наук, професор В.В Удовенко – фахівець з фізико-хімічного аналізу рідких систем та хімії комплексних сполук. У зв’язку зі збільшенням кількості спеціальностей, створенням нових факультетів, збільшенням кількості студентів обсяг робіт кафедри загальної та неорганічної хімії постійно зростав – 16 викладачів на початку 50-х та 21- викладач в 60-х роках. Тому саме у 1966 році кафедрабула поділена на кафедру неорганічної хімії, яка обслуговувала хіміко-технологічний, інженерно-фізичний факультети та факультет хімічного машинобудування (завідуючий кафедрою В.В.Удовенко), і кафедру загальної хімії, яку очолив доцент О.І.Астахов.
Учень В.О.Ізбекова – О.І.Астахов закінчив КПІ у 1930 році. З 1935 року він є асистентом, потім доцентом, а з 1966 року – професор кафедри і очолює кафедру до 1976 року. Наукова робота під керівництвом О.І. Астахова була пов”язана з координаційними сполуками, процесами іонного обміну. На кафедрі регулярно проводилися роботи з методики викладання загальної та неорганічної хімії у вищих та середніх учбових закладах, видаються підручники , навчальні посібники , довідник з хімії для вчителів. Постійно підвищується науковий рівень викладання викладачів, зростає їх педагогічна майстерність. У 1979 році на кафедрі працювали 2 професори, 6 доцентів, 2 старших викладачі, 5 асистентів.
У 1976 році за конкурсом завідуючим кафедрою стає доктор хімічних наук, професор В.А.Лаврінко. З його появою на кафедрі поряд із вивченням координаційних сполук розвиваються фізико-хімічні дослідження туготопних матеріалів. Прдовжується розробка тем, пов”язаних із викладанням хімії у вищий школі. Видаються статті, монографії, методичні вказівки, виконуються госпдоговорні роботи. У 1979\80 навчальному році викладацький склад налічував 18 осіб ( 2 професори, 8 доцентів, 3 старших викладачі, 5 асистентів).
Із 1986 року по 1988 рок кафедру очолював доцент Ю.І.Сребродольский – кандидат хімічних наук, випускник КПІ.
У вересні 1988 року кафедру очолює П.О.Красуцький – випускник КПІ, доктор хімічних наук, професор. З його появою наукові інтереси кафедри зосереджуються на хімії та реакційної здатності каркасних сполук, механізмах їх реакцій, біохімії біологічно активних сполук, сполуках фармакоформних груп із вірусінгібіруючою активністю.
Відповідно до постанови Уряду від 29 травня 1990 року на кафедрі створено науково-виробничий відділ біоорганічного синтезу, на базі якого почалася підготовка фахівців-біотехнологів. Перший випуск біотехнологів відбувся у 1996 році. Десять викладачів забезпечують навчально-методичну роботу по новій спеціальності та проводять науково-дослідну роботу.
Одним із важливих напрямків наукової роботи кафедри є синтез та дослідження в галузі хімії пиретроїдів. Кафедра є провідною по створенню дослідно-промислового виробництва пиретроїдів на основі лісохімічної сировини.
Кафедра активно включилася в сучасний процес перебудови вищої школи. Впроваджується запропоноване професором П.О.Красуцьким експрес-тестування рівня знань студентів, розроблені індивідуальні розрахункові завдання, лабораторні роботи мають індивідуальний характер. Підготовлена та видана нова навчально-методична література.
У 2000 році у зв’язку з від”їздом П.О.Красуцького на роботу та постійне проживання у США, а також необхідністю посилення керівництва кафедрою кафедра загальної та біорганічної хімії знову об’єднується з кафедрою неорганічної хімії.
З 2000 по 2002 роки кафедру загальної та неорганічної хімії очолював випускник хіміко-технологічного факультету КПІ, кандидат хімічних наук, доцент О.М. Степаненко.